Про Бієнале у Флоренції існує багато різних думок. Воно виникло на фоні кінця ХХ-го століття, і в його организаторів, судячи з усього, була надія відродити дещо таке, що надавало мистецтву першої половини минулого століття магічного блиску, який в кінці століття дещо згас, в гонитві за комерційним успіхом. Саме тому була заснована ця незалежна виставка світового рівня.

В якійсь мірі поставленої мети було досягнуто, хоча, ймовірно, ненадовго. Часи не ті, лавиноподібне зростання інформаційних технологій має властивість звужувати інтелект. Можливо, комусь непросто з цим погодитися, та інтелект, це явище, властиве людині протягом тисячоліть, і незалежне від технологій. Разом з тим, технології здатні змінити мислення художників, на підставі чого деколи робиться наївний висновок, що живопису вже не існує.

Так от, Бієнале у Флоренції було створене згідно з програмою ООН "Dialogue among civilization", і мало на меті надати змогу учасникам з усього світу отримати неупереджену оцінку своїх творів, продемонструвавши їх перед журі, що складалося з відомих мистецтвознавців світового рівня, для  визначення новітніх творчих тенденцій. Жодних обмежень на творчі напрямки або техніку не було.

Тому, отримавши персональне запрошення представляти свою державу на цьому Бієнале, не вагався. Авторитет журі Бієнале 2003-го року був особливий, завдяки присутності в ньому професора Дори Аштон, автора чисельних досліджень в галузі мистецтва, які неодноразово було відзначено на світовому рівні, в тому числі золотими медалями музея Гуггенхейма.

Проблему для звичайного художника складала відносно висока вартість внеску учасника, хоча в деяких країнах художники отримують підтримку держави в цьому питанні. Отримати таку допомогу в нас, не зважаючи на офіційне запрошення, неможливо. Тому довелося їхати за власний рахунок, що було непросто. Аби здешевити доставку, довелося надіслати роботи меншого формату, що знижувало їх шанс потрапити в поле зору журі. Але несподівано почув від італійського професора живопису, що за колоритом ці роботи не поступаються Джотто. Він був вкрай здивований, коли зрозумів, що я не італієць, в Італії вперше, і в оригіналі Джотто ніколи не бачив. Мистецтвознавець з США відзначив особливості стилю деяких композицій, які ніби продовжують подальший розвиток ідей Патрика Брюса, американського кубіста і учня Матиса.

Неймовірний ажіотаж панував на церемонії нагородження. Коли почув свою фамілію, не повірив власним вухам. Але поряд були художники з США та Італії, з якими познайомився раніше, і які підтвердили це. В результаті, несподівано для себе, мав честь тримати в руках цю міжнародну нагороду, значення якої підкреслює те, що на Бієнале 2003-го року було представлено чимало визнаних майстрів з усього світу. Цікаво, що у 2001-му почесним учасником був навіть принц Чарлз, який продемонстрував на Бієнале власні акварелі.

Рівень Бієнале 2003-го року можна уявити, виходячи з того, що в ньому брали участь всесвітньо відомий Девід Хокні і художник кола Ривери та Сикейроса, останній мексиканський мураліст - Альфредо Зальче. Широкий діапазон напрямків, запрезентованих художниками, яких було 890 з 74 країн, зробив цю подію видатною в усіх відношеннях.